Кассіопея A
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Кассіопея А (Cassiopeia A, Cas A) — залишок наднової (SNR) в сузір'ї Кассіопеї і найяскравіше позасонячне радіоджерело на небі на частотах вище 1 ГГц. Наднова вибухнула приблизно на відстані 11 000 світлових років у межах Чумацького Шляху[2][3]. Хмара речовини, що залишилась від наднової й розширюється, зараз має розмір приблизно 10 св. р. На довжинах хвиль видимого світла, її було видно аматорськими телескопами аж до 234 мм з фільтрами[4].
Кассіопея А | |
---|---|
Зображення у несправжніх кольорах, складене за даними трьох джерел. Червоний — інфрачервоні спостереження зі «Спітцера», помаранчевий — спостереження у видимому діапазоні з «Габбла», а синій та зелений — рентгенівські спостереження «Чандри». Світло-блакитна крапка майже в центрі — залишок ядра зорі. | |
Дані спостережень (Епоха J2000) | |
Тип наднової | IIb [1] |
Тип залишку | оболонковий |
Галактика | Чумацький Шлях |
Сузір'я | Кассіопея |
Пряме сходження | 23г 23х 26с |
Схилення | +43° 48′ 00″ |
Галактичні координати | G111.7-2.1 |
Дата відкриття | 1947 |
Пік зор.величини (V) | +6? |
Відстань | 11 тис. св. р. (3,4 кпк)[2] |
Фізичні характеристики | |
Попередник | невідомо |
Тип попередника | невідомо |
Колір (B-V) | невідомо |
Примітки | найяскравіше позасонячне радіоджерело |
Вважається, що світло спалаху мало досягти Землі близько 300 років тому, але немає історичних записів про які-небудь спостереження наднової, яка утворила залишок, імовірно, через вплив міжзоряного пилу, що поглинув видиме випромінювання перш ніж воно досягло Землі (хоча можливо, що наднова була записана як зоря шостої величини з Кассіопеї Джоном Флемстидом 16 серпня 1680[5]). Можливі пояснення схиляються до думки, що зоря-попередник була надзвичайно масивною і перед вибухом скинула значну частину своїх зовнішніх шарів. Ці зовнішні шари приховали зорю й поглинули більшу частину світла, випроміненого під час колапсу внутрішньої зорі.
Cas A була серед перших виявлених дискретних астрономічних радіоджерел. Про його відкриття повідомили 1948 року Мартін Райл і Френсіс Ґрем-Сміт, астрономи з Кембриджу, на основі спостережень Довгим інтерферометром Майкельсона[6]. Оптичний компонент було вперше виявлено 1950 року[7].
Cas A в Третьому кембриджському каталозі радіоджерел позначена як 3C461, а в каталозі залишків наднових Гріна має позначення G111.7-2.1.