Курсив
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Курси́в (через нім. Kursiv, фр. cursive від лат. cursiva (littera) — «швидке письмо, скоропис»[1]), також письмі́вка; курсивне написання шрифту[2] — у типографії: нахилений шрифт, написання якого засноване на стилізованій формі каліграфічного почерку[3][4][5]. Написання шрифту курсивне використовується для виділення невеликих фрагментів тексту (до 1500 знаків прозового тексту), а також для набору, що базується на характерних ознаках вишуканого письма від руки.
Завдяки впливу каліграфії курсив найчастіше трохи нахилений праворуч (ось так). Зазвичай використовуються різні форми гліфів з латинського шрифту (ще один вплив каліграфії), а великі літери можуть мати додаткові розчерки[en] й віньєтки, зумовлені витіюватою каліграфією.
Історично курсив був особливим різновидом шрифту, який використовувався повністю окремо від латинського, але зараз їх використовують разом: більшість сучасних шрифтів поставляються у звичайній (roman type) і нахиленій[en] (oblique type) версіях (нахилену зазвичай називають «курсив», хоча насправді це не так). У такому використанні курсив — це спосіб підкреслити ключові моменти в друкованому тексті, ідентифікувати творчі роботи, процитувати іноземні слова або фрази або, цитуючи оратора, показати, на яких словах він наголошував. В одному з посібників з англійської мови курсив характеризують як «друкований еквівалент підкреслення» — іншими словами, підкреслення в рукописі вказує друкарю на використання курсиву[6].
У шрифтах, для яких не передбачено «справжнього» курсиву, замість нього можна використовувати нахилений шрифт[en]. Різниця між справжнім і нахиленим курсивами полягає в тому, що курсив має деякі форми літер, відмінні від звичайного шрифту (тобто це окремий шрифт), а в нахиленому шрифті літери просто нахилені без змінення форм літер.
У західній традиції курсивні шрифти називають italic (італійські) — ця назва зумовлена тим, що каліграфічні шрифти вперше були створені в Італії з метою замінити документи, традиційно написані від руки — почерком, який називали «канцелярським[en]». Шрифти розробляли переважно Альд Мануцій та Людовіко Аррігі[en] (обидва між XV та XVI століттями).