Перша громадянська війна в Лівії
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Перша громадянська війна у Лівії — збройний конфлікт 2011 року в Лівії між силами, лояльними до полковника Муаммара Каддафі, що керував країною з 1969 року, та повстанськими групами, що прагнули повалити його уряд. Розпочалася з масових протестів 15 лютого 2011 під впливом революцій у сусідніх Тунісі та Єгипті[31]. Криваве придушення протестів поліцією та армією спричинило повстання і початок громадянської війни із застосуванням важкого озброєння та авіації[32][33]. Війна закінчилася в жовтні 2011 року, коли Каддафі було схоплено та вбито, втім боротьба між різними групами впливу продовжилася й у 2014 році переросла в другу громадянську війну у Лівії.
- Громадянська війна у Лівії перенаправлено сюди. Для інших значень див. тут
Перша громадянська війна у Лівії (2011) | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Арабська весна Лівійська криза | |||||||
Території, що контролювалися противниками Каддафі з 1 березня
Території, на яких велися бої між березнем і серпнем
Території, взяті революціонерами під час їх наступу на заході країни в серпні
Території, взяті революціонерами до 1 жовтня
Останні бастіони сил Каддафі
| |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Лівійська Арабська Джамахірія
Військова підтримка:
|
Національна Перехідна Рада Лівії
Спецпризначенці:
Авіапідтримка:
Прикордоні зіткнення з прихильниками уряду Каддафі
Поставка стрілецького озброєння:
| ||||||
Командувачі | |||||||
Муамар Каддафі†[12]
Сини полковника М.Каддафі:
Інші воєначальники:
|
Мустафа Абдель Джаліль[17]
Халіфа Хіфтер[24]
| ||||||
Військові сили | |||||||
20,000[27]-40,000[28] бійців | 17,000[29] | ||||||
Втрати | |||||||
2,580-3,231 вбито 7,000 взято в полон[30] |
5,667-7,059 повстанців вбито |
Супротивники Каддафі, основні сили яких розташовані на сході країни, 18 лютого — 4 березня зайняли Бенгазі, Місурату та більшість міст[34] узбережжя Середземного моря. Повстанці проводять збройні сутички з урядовими прихильниками, регулярною армією та найманцями. Єгипет, який за двосторонньою угодою отримує значні постачання зброї з боку США, у березні почав постачання зброї повстанцям Лівії. Поставки здійснюються з відома офіційного Вашингтона[35].
Під контролем Каддафі станом на початок березня залишилися столиця Триполі, а також Сирт, Злітен (Zliten), Сабха та ряд міст на заході і півдні країни[36].
На стороні Каддафі виступають елітне лівійське військо (Бригада Хаміса), урядова армія, поліцейські підрозділи та кілька сотень іноземних найманців із різних країн (переважно з країн Субсахарської Африки — Чаду, Гвінеї, Нігерії, Кот-д'Івуару)[37][38]. Деякі з офіційних державних осіб та частина офіцерського складу лівійської армії перейшли на бік повстанців[39].
У результаті контрнаступу 5—17 березня сили Каддафі витіснили повстанців із більшості міст на заході країни. Урядова армія наступала на схід узбережжям Середземного моря і відбила міста Бен Джавад, Рас-Лануф, Брегу[40][41], зайняла південну частину Адждабії. Обійшовши непокірне місто, головні сили армії з боями 18 березня дійшли до Бенгазі та зайняли його передмістя[42]. Суттєво уповільнили наступ бронетанкового війська авіаудари міжнародних сил ООН. Тривають бої за Бенгазі та Місурату, які розділені повстанцями і армією приблизно навпіл[43].
Більшість країн світу засудили Каддафі за використання сили проти цивільних осіб. Сполучені Штати ввели санкції проти уряду Каддафі. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію про заморожування активів Каддафі і 10 членів його родини та 6 осіб найближчого оточення. Резолюцією введена заборона на пересування для вказаних осіб, а справа Лівії передана в Міжнародний кримінальний суд для проведення розслідування[39].
18 березня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1973 про встановлення зони, що заборонена для польотів, над Лівією. Вважається, що рішення про інтервенцію не ухвалено.[44]
Протягом 18—21 березня сили міжнародної коаліції встановлювали зону, що заборонена для польотів та завдавали ракетно-бомбові удари на засобах ППО Лівії[45], а з 22 березня авіація ООН зосередилася на підтримці наземних сил повстанців і завдавала удари по скупченнях урядового війська та по військових базах Каддафі.
Ряд лідерів держав Латинської Америки висловили свою підтримку режиму Каддафі. Стриману позицію зайняли Росія, Китай, Бразилія, Індія та Німеччина[46].