Венанцій Фортунат
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Венанцій Фортунат (повне ім'я Венанцій Гонорій Клементіан Фортунат; лат. Venantius Fortunatus; між 530 і 540, Дуплавіліс (нині Вальдобб'ядене), поблизу Тревізо, Венеція — приблизно 600 або 609, Пуатьє, Франкська держава) — латиномовний поет і агіограф. Один із найвідоміших латинських поетів і церковних письменників епохи Меровінгів. Сучасні історики вважають його продовжувачем Авсонія, представником латинської поезії «темних віків», також останнім поетом античності[4].
Венанцій Фортунат | |
---|---|
лат. Venantius Fortunatus | |
Ім'я при народженні | лат. Venantius Honorius Clementianus Fortunatus |
Народився |
530-ті[1] або 530 Вальдобб'ядене, Тревізо, Венето, Італія |
Помер |
609 Пуатьє |
Діяльність | агіограф, поет, письменник, композитор |
Знання мов | середньовічна латина[2] |
Magnum opus | Vita sanctae Radegundisd, vita Martinid, Lettersd, Liber de virtutibus sancti Hilariid, Vita sancti Germanid і De virginitated |
Посада | Roman Catholic Bishop of Poitiersd |
Конфесія | католицька церква[3] |
У 565 році здійснив подорож до Галлії аби вклонитись мощам святого Мартина Турського і віддячити йому за своє зцілення. 567 року прибув до Пуатьє, де познайомився зі святою Радегундою, та залишився жити у цьому місті до кінця свого життя, в абатстві Святого Хреста. У тому ж році прийняв постриг[4]. Пізніше, завдяки підтримці Радегунди, був висвячений у сан священика, наприкінці життя став єпископом Пуатьє[5].
Ніколи не був канонізований, але шанувався як святий[6]. Його пам'ять, як святого відзначається 14 грудня[4].