Київ — Другий Єрусалим
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Київ — Другий Єрусалим — світоглядна, богословська (теологічна) і філософська, політична і державницька, історіософська ідея, теза і концепція, яка пропонує сприймати Київ як Новий Єрусалим на землі, копію Першого, Старого Єрусалиму давніх жителів Ізраїлю і Близького Сходу передхристиянських і християнських часів, образ Єрусалиму Небесного, знайомий Східній Церкві і людству завдяки Євангелію Христовому[джерело?].
Ця стаття може містити маргінальні теорії, що суперечать загальноприйнятим фактам і панівному консенсусу. Вона може видавати їх за істину або замовчувати чи заперечувати їхнє спростування. |
Обґрунтування перенесення з Єрусалима до Києва духовного центру християнського світу, перетворення Києва на міжнародний релігійний центр[1], що ґрунтується на старозавітних ідеях про «зміну світових царств». Популярності концепція набула 1620 року під час місії єрусалимського патріарха Феофана III в Україну з метою відновлення православної ієрархії[1].
В історії розвитку теорії виділяється три періоди:
- XI—XII ст. — розробка та формулювання ідеї київськими книжниками;
- XVII ст. (період українського бароко) — ідея активно популяризується українськими церковними ієрархами та політичними діячами;
- XX ст. — ідея виступає як антитеза для революційних історіософських та соціальних доктрин.
Відображена була в творах Йова Борецького, Сильвестра Косова, Петра Могили, Феофана Прокоповича[1].
Схоже, головним теоретиком цієї концепції у часи бароко був Захарія Копистенський, що написав «Палінодію» (1621), а другою чергою — «Густинський літопис»[2].