Поховання Христа
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Поховання Ісуса Христа — Євангельська розповідь про поховання учнями тіла Ісуса Христа після його хресної смерті, яка була ввечері Страсної п'ятниці. Епізод належить до числа Страстей Христових. Згідно з православним віровченням, після поховання тіла Христа його душа спустилася в пекло для перемоги над смертю і спасіння старозавітних праведників.
Про поховання Господа оповідають абсолютно згідно всі чотири Євангелісти, причому кожен повідомляє свої подробиці. Поховання відбулося при настанні вечора, але субота ще не настала, хоча і наближалася, тобто, треба думати, це було за годину або за дві до заходу сонця, з якої вже починалася субота. Це ясно вказують всі чотири Євангелісти: Мт. 27:57, Мк. 15:42, Лк. 23:54 й Ів. 19:42, а особливо підкреслюють св. Марко і Лука. Прийшов Йосип з Ариматеї, юдейського міста поблизу Єрусалима, член синедріону, як свідчить св. Марко, людина благочестива, потаємний учень Христовий, за свідченням св. Іоанна, який не брав участі в засудженні Господа (Лк. 23:51). Прийшовши до Пилата, він виклопотав у нього тіло Ісуса для поховання. За звичаєм римлян, тіла розп'ятих залишалися на хрестах де вони були здобиччю для птахів, але можна було, попросивши дозволу начальства, погребати їх. Пилат висловив подив з того, що Ісус вже помер, оскільки розп'яті висіли іноді по кілька днів, але, перевіривши через сотника, який засвідчив йому смерть Ісуса, наказав видати тіло Йосипові. За оповіданню св. Іоанна, прийшов і Никодим, що давніше приходив до Ісуса вночі (див. Ів. 3), Який приніс із склад із смирни і алое близько 100 фунтів. Йосип купив плащаницю — довге і цінне полотно. Вони зняли Тіло, намастили його, за звичаєм пахощами, обвили плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосипа, що знаходилася неподалік від Голгофи. Позаяк сонце вже схилялося на захід, все робилося, хоча і старанно, але дуже поспішно. Приваливши камінь до дверей гробу, вони віддалилися. За всім цим спостерігали жінки, що стояли колись на Голгофі.
Іван Золотоустий, а за ним і бл. Феофілакт, вважають, що згадувана Євангелістами «Марія, Якова й Іосії мати», є Пресвята Богородиця, «оскільки Яків та Іосія були діти Йосипа від його першої дружини. А позаяк Богородиця називалася дружиною Йосипа, то по праву називалася і матір'ю, тобто мачухою дітей його». Однак, є інші думки, що це була Марія, дружина Клеопи, двоюрідна сестра Богоматері. Всі вони сиділи проти входу в печеру, як свідчить про те св. Матвій (Мт. 27:61), а потім, за свідченням св. Луки, повернувшись, приготували пахощів і мира, щоб по закінченні дня суботнього спокою прийти і помазати Тіло Господа, за юдейським звичаєм (Лк. 23:56). За переказом св. Марка, ці жінки, іменовані «мироносицями», купили аромати не в самий день поховання Господа, а після суботи, тобто в суботу ввечері. Тут не можна бачити протиріччя. У п'ятницю ввечері залишалося, очевидно, дуже мало часу до заходу сонця. Щось, що встигли, вони приготували ще в п'ятницю, а чого не встигли, закінчили в суботу ввечері.
Євангеліст Матей повідомляє ще про один важливу обставину, подію на другий день після поховання — «На другий день, що за п'ятницею», тобто в суботу, первосвященики та фарисеї зібралися до Пилата, не думаючи навіть про порушення суботнього спокою, і попросили його дати розпорядження про охорону гробу до третього дня. Своє прохання вони мотивували заявою: «Ми згадали, що той обманщик казав, ще будучи в живих, сказав: „після трьох днів воскресну“; тепер накажи стерегти аж до третього дня, щоб учні Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: „Воскрес із мертвих“; і буде останній обман гірше першого». «Першим обманом» вони називають тут те, що Господь Ісус Христос вчив про Себе, як про Сина Божого, Месію, а «останнім обманом» — проповідь про Нього, як про повсталого із гробу Переможця пекла і смерті. Цією проповіді вони боялися більше, і в цьому вони праві були, що показала і вся подальша історія поширення християнства. На це прохання Пилат відповів їм сухо: «Маєте варту; підіть, охороняйте, як знаєте». У розпорядженні членів синедріону перебувала на час свят сторожа з римських воїнів, якою вони користувалися, щоб помагали порядку і спокою, на увазі величезного збігу народу з усіх країн до Єрусалиму. Пилат пропонує їм, використавши цю варту, зробити все так, як вони самі хочуть, щоб потім вони нікого не могли звинувачувати ні в чому. «Вони пішли і поставили біля труни варту, і доклали до каменя печатку» — тобто, вірніше, камінь, яким він був закритий, шнуром і печаткою, у присутності варти, яка потім залишилася при гробі, щоб його охороняти. Таким чином, найлютіші вороги Господа, самі того не підозрюючи, підготували незаперечні докази Його славного воскресіння з мертвих[1].