Христина Пізанська
французька феміністська письменниця та філософиня Середньовіччя / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Христина Пізанська?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Христи́на Піза́нська (фр. Christine de Pizan; 1363, Венеція — бл. 1430) — французька феміністська письменниця, поетеса та філософ пізнього середньовіччя італійського походження, яка жила та працювала при дворі французьких королів: Карла V Мудрого, Карла VI Причинного, Карла VII Звитяжця. За 30-річний (1399—1429) творчий шлях написала 41 твір, через що нині визнається першою професійною письменницею серед жіноцтва Європи[8].
Христина Пізанська | |
---|---|
фр. Christine de Pizan | |
Ім'я при народженні | італ. Cristina da Pizzano |
Народилася |
1363[1] Венеція, Венеційська республіка[2][3][…] |
Померла |
1431[1] Пуассі, Королівство Франція[4] |
Країна | Франція |
Діяльність | письменниця, поетка, перекладачка, філософиня, women letter writer |
Галузь | поезія[5], література[5] і політика[5] |
Знання мов | середньофранцузька, середньовічна латина, італійська, французька[5][6] і латина[5] |
Magnum opus | Книга про Град Жіночий, Le livre du chemin de long estuded, The Treasure of the City of Ladiesd, Complainte amoureuse (I)d, Complainte amoureuse (II)d, Les lamentacions sur les maux de la Franced, Le Ditie de Jehanne d'Arcd, Les heures de contemplation de la Passiond, L'epistre de la prison de vie humained, Passion Isabeaud, Othea's Epistled, Le Livre des fais et bonnes meurs du sage roy Charles Vd, Les trois jugemensd, Les sept psaumes allegorisésd, Le livre de prudenced, Le livre du corps de policied, L'avision Christined, Le livre du duc des vrais amansd, Une epistre a Eustace Moreld, Le dit de la pastoured, Les quinze joyes Nostre Damed, Le dit de la rosed, Le Livre des épîtres du débat sur le Roman de la Rosed, Les proverbes morauxd, Le dit de Poissyd, Le debat de deux amansd, L'avision du coqd, Les jeux a vendred, Virelaisd, Rondeauxd, Les cent balladesd, Les cent ballades d'amant et de damed, Les balades d'estrange façond, Autres baladesd, Encore aultres baladesd, Lais[d], L'oroyson Nostre Damed, L'oroyson Nostre Seigneurd і Dédicace à la reined |
Батько | Thomas de Pisand |
Родичі | Jean Casteld |
Діти | Jean Casteld і Mattheus de Pisanod[7] |
Автограф | |
|
«Книга про Град Жіночий» вважається провісницею сучасного фемінізму, першою авторитетною працею, яка кинула виклик жінконенависництву, загрозливим та принизливим кліше щодо жінок, поширеним у культурі середньовіччя. Вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.
Своєю літературною полемікою Христина здобула репутацію інтелектуалки, здатної доказово обстоювати права жінок та захищати власні вимоги у повністю чоловічому літературному середовищі. До думки Пізанської прислухалися, вона мала величезний авторитет, твори її багатократно переписувалися для бібліотек, зокрема, королівських. На запрошення герцогів Бурбонського та Бургундського вона брала участь у «Судах любові»[9]. Підтримувана знатними покровителями французької та англійської корон, Пізанська значно вплинула й на англійську поезію п'ятнадцятого сторіччя.
Успіх Христини Пізанської як письменниці пояснюється широким використанням у письмі стильових новацій та володінням технікою риторики, за допомогою якої вона вдало вела критичну суперечку зі знаними письменниками, серед яких — Жан де Мен, відомий своїм жінконенависництвом, яке поширював у власних творах. У ХХ ст. праці Пізанської відновили значущість завдяки зусиллям таких діячів і діячок, як Преподобний Кенон Віллард, граф Джеффрі Річард та Симона де Бовуар. Христину Пізанську розглядають як першу з феміністок, якій вдалося, використовуючи досконалий мовний інструментарій, донести, що жінки, зарівно з чоловіками, виконують важливу суспільну роль[10].