Далматинська мова
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Далматинська мова — мертва мова романської групи індоєвропейської сім'ї, якою колись розмовляло населення Далмації — узбережжя Адріатичного моря від острову Велья (Крк) на півночі до Каттаро (Котору) в сучасній Чорногорії на півдні, що зараз належить переважно Хорватії.
Народ, що розмовляв далматинською, жив здебільшого у приморських містах — Зара (Задар), Трау (Трогір), Спалато (Спліт), Рагуза (Дубровник), Каттаро (Котор), а також на островах Велья (Крк), Керсо (Црес) і Арбе (Раб) у затоці Кварнер на півночі Хорватії.
Перші відомості про далматинську мову доходять з X сторіччя, найдавніші письмові свідоцтва цією мовою належать до XIII сторіччя. Починаючи з XVII сторіччя мова поступово виходить зі вжитку і в XIX повністю зникає. Останній носій далматинської мови — Туоне Удайна — загинув у 1898 році.
Зараз «далматинським» часто йменують штокавсько-ікавський діалект хорватської мови, який відрізняється великою кількістю запозичень з італійської, а також з німецької і турецької мов і поширений за наших часів саме на території історичної Далмації. Однак цей діалект не має нічого спільного з далматинською мовою і їх не слід плутати.