Династія Цзінь (265-420)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Дина́стія Цзінь (спрощ.: 晋朝; кит. трад.: 晉朝; піньїнь: Jìn Cháo) — династія, що правила значною частиною території сучасного Китаю після періоду Саньго, до розпаду імперії на Південні та Північні царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Сима (司馬), першим з яких був Сима Янь. Після поразки від кочових племен хунну на чолі із Лю Цуном у 316 році, наступного, 317 року, князь Сима Жуй переніс столицю у східні префектури. Той період отримав назву Східна Цзінь.
Цзінь | ||||
| ||||
Династія Цзінь у 280 році | ||||
Столиця | Лоян (265—311)) Чан'ань (312—316) Цзянькан (317—420)) | |||
Мови | Китайська | |||
Релігії | Конфуціанство Буддизм | |||
Форма правління | Монархія | |||
Історія | ||||
- Заснування | 265 | |||
- Південні та Північні династії | 420 | |||
|
Особливістю періоду стало короткочасне об'єднання територій Китаю у єдину імперію, що тривало з 280 (повалення У) до 304 (Повстання П'яти варварів 五胡亂華, Повстання Ву Ху[en]). За винятком цього періоду Китай залишався децентралізованим 360 років, з падіння династії Хань (220) до заснування династії Суй (581).