Західно-південнослов'янські мови
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Західні південнослов'янські мови (також південно-західні південнослов'янські мови) — одна з двох підгруп південнослов'янської мовної групи, до якої входять словенська, хорватська, боснійська, сербська і чорногорська мови (останні чотири мови активно формуються з 1991 року. року єдиною мовою хорватів, босняків, сербів і чорногорців вважалася сербохорватська мова з двома рівноправними нормами — хорватською та сербською).[1] Поширені на частини територій Центральної та Південної Європи — у Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговині, Сербії, Чорногорії. Також носії західних південнослов'янських мов живуть у низці інших європейських країн (сумісних із названими вище: в Італії, Австрії, Угорщини, Румунії, Македонії або тих, що не межують з ними: у Німеччині, Франції та інших країнах). Крім того, на західних південнослов'янських мовах говорять нащадки переселенців з Європи в Америці (США, Канада) та в Австралії.[2][3]
Західно-південнослов'янські мови | |
---|---|
Поширені: | Західні Балкани |
Класифікація: | Індо-європейська |
Групи: | |
Кількість носіїв: | близько 18 млн. осіб |
Загальна кількість тих, хто говорить близько 18 млн осіб.[4][5][6][7]
Для вокалізму західних південнослов'янських мов характерне протиставлення довгих і коротких голосних, у просодії відзначається політонічне, різномісцеве наголос, в граматиці на відміну від східних південнослов'янських мов збереглися іменне відмінювання та інфінітив, відсутня артикль, зникають форми простих.[2]
Писемність сучасних західних південнослов'янських мов заснована на кирилиці та латинському алфавіті, у хорватів аж до першої половини XX століття функціонувала глаголиця як регіональний церковний лист.[2]