Радянсько-албанський розкол
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Радя́нсько-алба́нський розко́л — політичний конфлікт у 1955—1961 роках між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Республікою Албанія. Розкол у відносинах намітився після зближення радянського лідера Микити Хрущова з югославським президентом Йосипом Броз Тіто та посилився внаслідок політики десталінізації, що розпочалася після «Таємної промови» Хрущова на XX з'їзді КПРС. Цю політику радянське керівництво поширювало на інші країни Східного блоку, зокрема й на Албанію. Албанські комуністи на чолі з Енвером Ходжою сприйняли дії Хрущова як такі, що суперечили марксистсько-ленінському вченню. Викриття Хрущовим культу особи Йосипа Сталіна було розцінено албанськими лідерами як опортуністичний акт, що, на їхню думку, мав узаконити ревізіонізм у міжнародному комуністичному русі. Повний розрив відносин між країнами в грудні 1961 року став фінальною крапкою радянсько-албанського розколу, що відбувався на тлі появи та поглиблення радянсько-китайських протиріч.