Санкт-Петербурзький залізничний вузол
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Санкт-Петербурзький залізничний вузол — найбільший залізничний вузол на північному заході Росії, другий за пасажиро- та товарообігом в Росії після Московського, є частиною ІХ міжнародного транспортного коридору. Розташований на території Санкт-Петербурзького та Санкт-Петербург — Вітебського відділень.
Зовнішні зображення | |
---|---|
Схема Санкт-Петербурзького залізничного вузла | |
Вузол має 423 км колій. Залізничні колії та станції займають в Санкт-Петербурзі приблизно 4 тис. га території. Вантажообіг залізничного вузла досяг рівня понад 110 млн. т. на рік. На початок ХХІ сторіччя залізничний вузол міста багато в чому виконує функції сортувального центру для зовнішньоекономічних вантажопотоків та підприємств інших регіонів, спрямованих в бік Фінляндії, Прибалтики та портів Балтійського моря.
Основний немаршрутизованний вантажопотік на морські порти і прикордонні переходи проходить через сортувальну станцію Санкт-Петербург-Сортувальний-Московський, розташовану в південній планувальній зоні Санкт-Петербурга. За своєю структурою Санкт-Петербурзький вузол відноситься до залізничних вузлів напівкільцевого типу через розташованої на заході природної перешкоди Фінської затоки Балтійського моря. Десять залізничних напрямків практично радіально сходяться до центральної частини міста. Більшість з них двоколійні, а Московський напрямок триколійний[1].
До складу вузла входить 5 діючих вокзалів (Балтійський, Вітебський, Московський, Ладозький, Фінляндський; також існували 3 історичних), 2 сортувальні станції (Санкт-Петербург-Сортувальний-Московський, Шушари), 2 портові станції (Автово та Новий Порт), 10 пасажирських напрямків (Балтійський, Лузький, Вітебський, Московський, Волховстроївський, Ладозький, Іриновський, Приозерський, Виборзький, Сестрорецький)[2].