Іван Виговський
український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Іван Виговський?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Іва́н Виго́вський (Іван Остапович Виговський) (бл. 1608 — 17 (27) березня 1664) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657-1659), Великий гетьман Руський[1] (1658—1659). Представник православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк.
Іван Виговський | |||
| |||
---|---|---|---|
21 жовтня 1657 — 17 жовтня 1659 | |||
Попередник: | Богдан Хмельницький | ||
Наступник: | Юрій Хмельницький | ||
| |||
16 вересня 1658 — серпень 1659 | |||
Співправитель: | Ян II Казимир (як Великий князь) | ||
Спадкоємець: | Ян II Казимир (повинен був стати Великим князем після ратифікації створення Речі Посполитої Трьох Народів і виділення України в окремий суб'єкт федерації) | ||
Народження: |
бл.1608 Овруч | ||
Смерть: |
17 (27) березня 1664(1664-03-27) Вільховець | ||
Країна: | Велике князівство Литовське і Річ Посполита | ||
Релігія: | Грецька православна церква і православ'я | ||
Освіта: | Києво-Могилянська академія | ||
Рід: | Виговські | ||
Батько: | Остап Виговський | ||
Мати: | Олена Ласкоd | ||
Шлюб: | NN Яблонська | ||
Діти: | Мар'яна, Остап | ||
Автограф: | |||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Працював у київському і луцькому судах, був намісником луцького старости. Згодом вступив до кварцяного війська Речі Посполитої, де потім став ротмістром. На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами (1648) на боці польських військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Богданом Хмельницьким. Після переходу на бік козаків-повстанців працював особистим писарем гетьмана, а в 1650 отримав посаду військового генерального писаря. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані — Генеральну військову канцелярію.
Брав участь у воєнних операціях при Пилявцях (1648), під Збаражем та Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653), Охматовом та Львовом (1655)[2]. Займався розробкою та був присутнім при укладанні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів[2]. У квітні 1657 року при тяжкохворому гетьманові та після смерті Хмельницького став регентом при його малолітньому синові — гетьманові Юрієві. 26 серпня того ж року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні[2]. Вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та Полтавським полком, який вилився у заколот під проводом Мартина Пушкаря і Якова Барабаша. Як і опоненти, намагався, залучити на свій бік московський уряд.
31 травня 1658 розбив заколотників і жорстоко покарав полтавську старшину, однак не зміг спинити подальші виступи опозиції, що поклали початок Руїні. В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у 1658 уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське — третю федеративну складову оновленої Речі Посполитої[2][3]. За договором проголошувався Гетьманом військ Руських[1] і чигиринським старостою. Під час козацько-московської війни 1658—1659 вщент розбив московитів у битві під Конотопом за допомоги кримського хана Мехмеда IV[2]. Проте поступово втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором. У вересні 1659 передав булаву Юрієві Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої.
Решту життя провів на Волині та Галичині, обіймаючи посаду київського воєводи (1659—1664)[2]. У 1660 брав участь у Чуднівській кампанії у складі війська Речі Посполитої[2]. 1662 року вступив до Львівського братства[2].
У 1663, після зречення Юрія Хмельницького, намагався повернути собі гетьманство, але програв Павлові Тетері. Був одним із таємних співорганізаторів антипольського повстання, що спалахнуло в 1664 на Правобережній Україні під проводом Дмитра Сулими. Арештований поляками і козаками гетьмана Павла Тетері. Страчений у ніч з 16 (26) на 17 (27) березня поблизу села Вільховець[2].