Перша арабо-ізраїльська війна
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Перша арабо-ізраїльська війна розпочалася після громадянської війни в підмандатній Палестині. Є другим та останнім етапом Палестинської війни. Після завершення британського мандату в Палестині опівночі 14 травня 1948 року Єврейський національний комітет оприлюднив Декларацію незалежності Ізраїлю. Уранці 15 травня військова коаліція арабських держав увійшла на територію Британської Палестини.
Перша арабо-ізраїльська війна | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Частина від Палестинська війна та Арабо-ізраїльський конфлікт | |||||||||
| |||||||||
Сторони | |||||||||
До 26 травня 1948: Після 26 травня 1948: Іноземні волонтери: Махаль |
Нерегулярні:
|
Після Декларації Бальфура 1917 року та створення британського мандату в Палестині 1920 року між арабами, євреями та британцями виникли напруженість і конфлікти. Як араби, так і євреї були незадоволені британською політикою, що спричинило арабське повстання 1936 року та єврейське повстання 1944 року в Палестині.
29 листопада 1947 року ООН ухвалив План поділу Палестини на арабську та єврейську держави, та міста міжнародного значення, Єрусалим та Вифлеєм. Наступного дня арабські бойовики напали на автобус у Файджа та вбили семеро євреїв. Це була помста «Лехі» за вбивство 19 листопада п'ятьох членів арабської сім'ї, яких підозрювали в інформаторстві Британії.
Конфлікт переріс у громадянську війну, а з 15 травня 1948 року в арабо-ізраїльську. Сили Єгипту, Трансйорданії, Сирії та Іраку вторглись до Палестини. Вони взяли під контроль арабські території та атакували ізраїльські сили та кілька єврейських поселень. Упродовж 10 місяців бойові дії проходили на території британського мандату, а також на Синайському півострові та в південному Лівані, перериваючись кількома періодами перемир'я.[7]
У результаті війни новостворена держава Ізраїль контролювала територію, запропоновану ООН для єврейської держави, а також майже 60 % території, запропонованої для арабської держави,[8] разом з районами Яффо, Лідда та Рамле, Верхня Галілея, частини Негеву та широку смугу вздовж дороги Тель-Авів — Єрусалим. Ізраїль також взяв під контроль Західний Єрусалим, який мав бути частиною міжнародної зони для Єрусалиму та його околиць. Трансйорданія взяла під контроль Східний Єрусалим та Західний берег, анексувавши його наступного року, а Єгипет — Сектор Гази. На Єрихонській конференції 1 грудня 1948 року 2000 палестинських делегатів закликали до об'єднання Палестини та Трансйорданії як крок до повної арабської єдності.[9] Конфлікт викликав значні демографічні зміни на Близькому Сході. Приблизно 700 000 палестинських арабів втекли або були вигнані зі своїх домівок на території контрольованої Ізраїлем, і вони стали біженцями. Цю подію називають Накба («катастрофа»). Така ж кількість євреїв мігрувала до Ізраїлю, переважно через антисемітизм.