Боснійсько-герцеговинське повстання
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Боснійське повстання (Повстання в Боснії і Герцеговині, Боснійсько-турецька війна), повстання проти Османської імперії, що почалося 1875 року в Невесині й незабаром поширилося по всій Боснії і Герцеговині.
Боснійсько-герцеговинське повстання 1875–77 | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Національні повстання в Османській імперії | |||||||
Ілюстрація з героями повстання 1876 року видавництва Orao, сербського щорічного видання, опублікованого в Новому Саді | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
|
Османська імперія | ||||||
Командувачі | |||||||
Омар Паша | |||||||
Військові сили | |||||||
50,000+[2] [джерело?] | Невідомо | ||||||
Втрати | |||||||
Невідомо | Невідомо |
Повстанців забезпечували зброєю і підтримували добровольці з Чорногорії і Сербії. Повстання призвело до початку сербсько-турецької, чорногорсько-турецької воєн і поклало початок так званої Великої Східної Кризи (Східне питання). Результатом повстання і війни проти Османської імперії став Берлінський конгрес 1878 року, на якому Сербія і Чорногорія здобули незалежність, у той час як Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину, яка де-юре залишалася частиною Османської імперії.
У повстанні відзначилися: Мичо Любибратич, Максим Бачович, Лазар Сочица, Пера Тунгуз, Пеция Петрович, Голуб Бабич, Стоян Ковачевич і Богдан Зимоньіч. Також участь у баталіях брав український добровольчий легіон одним з вояк якого був Василь Яновський[3].