Затока Святого Лаврентія
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Зато́ка Свято́го Лавре́нтія (англ. Gulf of Saint Lawrence, фр. Golfe du Saint-Laurent) — найбільший естуарій на Землі[1][2], через який поєднується басейн Великих озер через посередництво річки Святого Лаврентія з Атлантичним океаном. Води затоки омивають узбережжя Канади в провінціях Квебек, Нью-Брансвік, Нова Шотландія, Острів Принца Едварда та Ньюфаундленд і Лабрадор.
англ. Gulf of Saint Lawrence фр. Golfe du Saint-Laurent | |
---|---|
Вигляд на затоку в національному парку Форійон | |
48°36′ пн. ш. 61°24′ зх. д. | |
Частина від | Північна Атлантика |
складники | Шальор (затока) |
Океан | Атлантичний океан |
Прибережні країни | Канада |
Регіон |
Ньюфаундленд і Лабрадор Нова Шотландія Острів Принца Едварда Нью-Брансвік Квебек |
Площа | 263 000 км² |
Максимальна глибина | 572 м |
Середня глибина | 150 м |
Об'єм | 34 500 км³ км³ |
Вливаються |
|
Острови | Кейп-Бретон, Принца Едварда, Ньюфаундленд, Антикості, о-ви Мадлен |
ідентифікатори і посилання | |
P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic | 4290 |
GeoNames | 3831546, 5962795, 5962794, 5962796 |
У проєкті OpenStreetMap | r9428957 ·R |
Затока Святого Лаврентія у Вікісховищі |
Площа затоки Св. Лаврентія — 263 тис. км², глибина — до 572 м нижче рівня моря.
У затоку Св. Лаврентія вливаються річки Св. Лаврентія, Мірамічі, Наташкуан, Рістіґуш, Марґарі та Гамбер.
Із затокою Св. Лаврентія з'єднані такі затоки та протоки як Шальор, Міраміші, Бей-оф-Айлендс, Св. Георгія та протока Нортумбрії.
У затоці знаходяться острови Кейп-Бретон, Принца Едварда, Ньюфаундленд, Антикості та острови Мадлен.
З Атлантичним океаном затоку Св. Лаврентія з'єднують:
- протока Кансо (відділяє Кейп-Бретон від півострова Нова Шотландія);
- протока Кабота (відділяє Кейп-Бретон від острова Ньюфаундленду);
- протока Бель-Айл (відділяє Ньюфаундленд від півострова Лабрадору).
З погляду геології затока є молодим утворенням. 19 тисяч років тому ця місцевість була під кригою Лаврентійського льодовикового щита завтовшки 2 км. З часом крига розтанула, заповнивши затоку водою.
До появи європейців у водах затоки ловили рибу представники корінних народів, насамперед мікмаки. Північний берег затоки був заселений інуїтами. Жак Картьє досліджував затоку 1534 року, але, ймовірно, першими в водах затоки побували баскські рибалки.
У XVI столітті на землі, що оточували затоку, багату рибою, почали прибувати європейські рибалки. Вони запустили процес індустріального масштабу. До кінця XVII століття тонни тріски, китів, моржів, осетрів та інших тварин було виловлено тут та переправлено океаном до Європи. Їхня вартість перевищувала вартість золота і срібла, привезеного з Мексиканської затоки. Під таким тиском популяції почали скорочуватися.
Останнім часом розробляються плани пробурити в затоці першу велику нафтову свердловину на ділянці під назвою Олд-Гаррі. Екологи вважають, що це матиме катастрофічні наслідки для екосистеми затоки Святого Лаврентія.