Лемки
етнографічна група українців, що мешкає або походить із Лемківщини / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Лемки?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Ле́мки — етнографічна група українців[1], що мешкає або походить із Лемківщини (Лемковини), розташованої в карпатських Бескидах на території сучасних України, Польщі та Словаччини.[2] Більша частина лемків ідентифікує себе українцями. На сході Словаччини частина лемків називає себе русинами.[3], частина лемків Польщі вважає себе окремим етносом.
Назву «лемки» виводять від часто використовуваного ними в розмові слова «лем», що значить «тільки» (лише) і цей термін з'явився лише на початку XIX ст.; самі ж лемки[4] історично називали себе русинами або руснаками[5].
Культурна особливість лемків проявляється передусім у мовленні, архітектурі, одязі та фольклорі. Релігійно на початку XX століття більшість лемків були греко-католиками, проте в 1930-их відбулися зміни і частина з них перейшла в православ'я.
Внаслідок обміну населенням між комуністичною Польщею та Радянською Україною, проведеним у 1944—1946 роках 2/3 лемків (близько 95 тисяч осіб) із ПНР було переселено на територію УРСР, а решту (близько 30–40 тис.) під час операції «Вісла» (1947) — на північно-західні землі Польщі. А також «оптації українців Чехословаччини» у 1945 — 47 роках, коли зі Словаччини на Закарпаття та Волинь було переселено більше 17000 лемків. Відтоді значна частина лемків живе в різних регіонах України, а на історичній Лемківшині залишилися здебільшого лемки Словаччини та Закарпаття, у Польщі частина виселенців отримала дозвіл повернутися в долину ріки Ослава, передусім в Команчанську гміну, де дотепер становлять приблизно 10 відсотків населення. Багато лемківських сіл на території Польщі залишилися покинутими.
Загальна кількість лемків становить близько 700 тис. осіб, з них: 350 тис. в Україні, 150 тис. у Північній Америці, по 100 тис у Польщі та Словаччині та у країнах колишньої Югославії — приблизно 50 тис.[2]