Манул
вид ссавців / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Манул?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Манул[1][2] (лат. Otocolobus manul; від монг. мануул, «дикий кіт») — хижий ссавець родини котових (Felidae), представник малих кішок (Felinae). Зовнішністю і розмірами схожий на свійську кішку, але відрізняється коротшими коренастим тулубом і лапами, а також довгим густим хутром. Довжина голови й тулуба становить від 46 до 65 см, довжина хвоста — від 21 до 31 см, маса становить 2–5 кг. Хутро манула, що є найпухнастішим і найгустішим серед котових, має своєрідне нерівномірне забарвлення, причому основу в ньому зазвичай становить сірий колір, від темнішого до світлішого, а також домішка рудуватої чи охристої барви.
Манул | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Тварини (Animalia) |
Тип: | Хордові (Chordata) |
Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
Клас: | Ссавці (Mammalia) |
Ряд: | Хижі (Carnivora) |
Підряд: | Котовиді (Feliformia) |
Родина: | Котові (Felidae) |
Підродина: | Малі кішки (Felinae) |
Рід: | Otocolobus Brandt, 1841 |
Вид: | Манул (O. manul) |
Біноміальна назва | |
Otocolobus manul | |
Підвиди | |
| |
Ареал манула | |
Синоніми | |
Felis manul Pallas, 1776 |
Манул живе на великому, але шматованому просторі в Азії: від Західного Ірану й Вірменії, Середньої Азії і деяких областей Сибіру до Забайкалля, Монголії та Тибету. Загальна чисельність оцінюється в 58 тисяч особин, найбільша популяція, як вважається, мешкає біля Монголії.
Манул живе в безлісних, посушливих областях із різко континентальним кліматом: у горах, степах і напівпустелях, де випадає мало снігу. Манул не пристосований до швидкого бігу, але добре маскується. Притулок влаштовує в ущелинах скель чи норах інших тварин. Харчується переважно пискухами та гризунами. У дикій природі розмножується раз на рік, вагітність триває 60–75 днів. Кошенята народжуються навесні, в приплоді найчастіше 3–4 кошеня, котрі за 4–5 місяців стають самостійними і залишають матір.
Вперше цей вид описав 1776 року пруський зоолог Петер-Симон Паллас, який спостерігав манула на узбережжі Каспійського моря. Наразі його включили до Червоного списку МСОП як вид в найменшій загрозі, але в минулому мав стан близький до загрозливого; також його включили до Червоних книг різних країн. Деяким популяціям загрожують браконьєрство, скорочення кормової бази через програми боротьби з гризунами, а також фрагментація оселищ внаслідок антропогенних чинників. Вивчений манул досить погано через свою скритність і малу чисельність. Манул міститься у зоопарках з початку 1950-х років, а розмножується — з 1960-х. На 2020 рік у зоопарках Європи міститься всього близько 100 особин.
Родова назва Otocolobus походить від грецького us, otos — «вухо» і kolobos — «потворний», тобто «потворне вухо»[3], а «манул» має монгольське походження.