Монолог
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Монолог — форма мовлення, витворена внаслідок активної мовленнєвої діяльності адресанта, розрахованої на пасивне і опосередковане її сприйняття адресатом[1]. Компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.
У літературознавстві — літературний прийом для зображення внутрішнього світу персонажа художнього твору, створення його психологічного портрета[2].
Пізнання світу «внутрішньою людиною» відбувається, зокрема засобом «внутрішнього монологу». Цей засіб у часи видатних античних педагогів отримав назву «солоквіум». Спробуємо надати цьому поняттю логічне визначення.
Як відомо, Логос /lógos/ – термін давньогрецької філософії, що має подвійне значення. До змісту терміну включають такі ознаки, як слово, вислів, мова. Але вкрай важливим є те, що також цим терміном позначається загальний закон світобудови. Зокрема, у стоїчній філософії за допомогою терміну «Логос» розуміли світовий розум. Отже і термін «монолог» є підстави трактувати як спілкування людини зі світовим розумом, навіть більше – як буття людини в царині світового розуму, вищої істини.
Логічні правила побудови реальних (класичних) визначень понять вимагають здійснювати таку розумову операцію шляхом виділення родового поняття та видової відмінності. Зміст поняття «солоквіум» розкривається нами через родове поняття «монолог» саме в контексті повного, сократівського розуміння терміну «Логос» як слова, у якому відображено сенс.
Солоквіум – засіб самовиховання особистості, здійснений у формі пізнавального монологу.
В українській педагогічній спадщині солоквіум як виховний засіб був глибоко розвинений та яскраво використаний двома видатними педагогами, «філософами серця» Григорієм Сковородою та Памфіїлом Юркевичем. Славнозвісний мандрований філософ був майстром внутрішнього монологу. У певній мірі все його вражаюче життя – монолог мужнього та принципового шукача істини. Солоквіум як виховний засіб Григорій Сковорода у найбільшій мірі освоює у формі повчальних листів до свого учня та друга Михайла Ковалинського. Охарактеризована нами така ознака солоквіуму як «розімкненість» у життя використовується Сковородою у свої своєрідні способи.
Духовне в реально свідоме український Сократ «розмикає» шляхом наведення аналогії між справами буденними та справами душевних пошуків. Так, в одному з листів свої роздуми про справжню дружбу Сковорода починає з таких слів: «Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших не купити поганих і зіпсованих товарів, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб, добираючи друзів, … через недбальство не потрапити на щось підроблене і мниме…»