Східноіберійські мови
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Східноібері́йські мо́ви – окситанська та каталанська мови (або лише каталанська мова за деякими класифікаціями) разом зі своїми численними діалектами. Ті дослідники, що визнають існування східноіберійської підгрупи мов, відносять її до іберо-романської підгрупи мов (разом з західноіберійськими мовами), що у свою чергу є частиною галло-іберійської підгрупи мов.
Іноді обидві мови відносять не до східноіберійської підгрупи, що входить до групи іберо-романських мов (і вже потім до галло-іберійських мов), а до окситано-романської підгрупи мов, що входить безпосередньо до галло-іберійської підгрупи мов.
Каталанська та окситанська мови поширені у 5 країнах Західної Європи: Іспанії, Франції, Андоррі, Італії та Монако. Історично ці мови використовувалися також у Північній Африці (графство Триполі, Французький Алжир) та в Арагонському королівстві, зокрема у Афінському графстві та Південній Італії.
Каталанська та окситанська мови від VIII ст. являли собою одну мовну спільноту, ці мови остаточно розділилися у XIII ст. У часи трубадурів окситанську (гасконську, провансальську, ланґедокську, овернську) та каталанську мови не розділяли[1], вважаючи однією мовою. Навіть у XIX ст. однією з загальновживаних назв каталанської мови була назва лімузенська (так зараз називається один з діалектів окситанської мови, яким говорять у Південній Франції).