Джон Мейнард Кейнс
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Джон Ме́йнард Кейнс, 1-ий барон Кейнс (англ. John Maynard Keynes, 5 червня 1883, Кембридж — 21 квітня 1946, маєток Тілтон, графство Сассекс) — був англійським економістом, чиї ідеї фундаментально змінили теорію і практику макроекономіки та економічну політику багатьох урядів. Розпочавши своє навчання з математики, Кейнс розробив та значно вдосконалив свої ранні роботи щодо причин економічних циклів, і був одним із найвпливовіших економістів 20-го століття.[9][10][11][12] Вважається засновником сучасної макроекономіки. Його ідеї стали основою кейнсіанського напряму в економічній науці, та численної кількості її відгалужень.[13]
Під час Великої депресії 1930-х років Кейнс виступив з революцією в економічному мисленні, кидаючи виклик ідеям неокласичної економіки, яка вважала, що вільні ринки в коротко- та середньостроковій перспективі автоматично забезпечуватимуть повну зайнятість, доки робітники матимуть гнучкі вимоги щодо заробітної платні. Він стверджував, що сукупний попит (загальні витрати в економіці) визначає загальний рівень економічної активності, і що неадекватний сукупний попит може призвести до тривалих періодів високого безробіття. Кейнс виступав за використання фіскальної та монетарної політики для пом'якшення несприятливих наслідків економічних рецесій та депресій. Він детально описав ці ідеї у своєму великому опусі «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей» (англ. The General Theory of Employment, Interest and Money),[14] опублікованому в 1936 р. До кінця 1930-х років провідні західні економіки почали приймати політичні рекомендації Кейнса. Майже всі капіталістичні уряди зробили це до кінця двох десятиліть після смерті Кейнса в 1946 р. Як лідер британської делегації Кейнс брав участь у розробці міжнародних економічних інституцій, створених після закінчення Другої світової війни, але був відхилений американською делегацією з кількох аспектів.
Вплив Кейнса почав слабшати в 1970-х роках, частково в результаті стагфляції, від якої страждали англо-американські економіки протягом цього десятиліття, а частково через критику кейнсіанської політики з боку Мілтона Фрідмана та інших монетаристів,[15] які заперечували здатність уряду позитивно регулювати діловий цикл за допомогою фіскальної політики.[16] Однак поява глобальної фінансової кризи 2007–2008 рр. спричинила пожвавлення обговорення кейнсіанських ідей. Кейнсіанська економіка послужила теоретичним підґрунтям для економічної політики, проведеної у відповідь на фінансову кризу 2007–2008 рр. президентом США Бараком Обамою, прем’єр-міністром Великої Британії Гордоном Брауном та іншими главами урядів.[17]
Коли журнал «Тайм» заніс Кейнса до свого списку найважливіших людей століття в 1999 році, він заявив, що «його радикальні ідеї про те, що уряди повинні витрачати гроші, яких у них немає, можливо, врятувала капіталізм». "Економіст" назвав Кейнса "найвідомішим економістом Великої Британії 20 століття". Окрім того, що був економістом, Кейнс був також державним службовцем, директором Банку Англії та частиною групи Блумзбері.[18]